БОГОСЛУЖЕННЯ

Неділя

8:00 Читана Свята Літургія

9:30 Співана Свята Літургія

11:30 Співана Свята Літургія

7:00 веч. Читана Свята Літургія

Будні дні

7:30 Читана Свята Літургія

9:00 Читана Свята Літургія

Молитва для початківця

Ми всі - початківці, і я не збираюся проводити курс лекцій, але просто хочу поділитися дечим з того, що я дізнався, частиною з власного досвіду, а ще більше, мабуть, з досвіду інших.

Молитва по своїй сутті - зустріч, зустріч душі і Бога; але для того, щоб зустріч стала реальною, обидві особистості, які в ній беруть участь, повинні бути дійсно самими собою. Тим часом, ми великою мірою нереальні, і Бог, в наших взаєминах, так часто нереальний для нас: ми думаємо, що звертаємося до Бога, а на справді звертаємося до образу Бога, створеного нашою уявою, і ми думаємо, що стоїмо перед Ним з усією правдивістю, тоді як на справді виставляємо замість себе когось, хто не є нашим справжнім "я," - актора, підставну особу, театральний персонаж. Кожен з нас уособлює в собі в один і той самий час кілька різних особистостей; це може бути дуже багатим і гармонійним поєднанням, але може бути і досить невдалим сполученням особистостей, які суперечать один одному. Ми буваємо різними залежно від обставин і оточення: різні особи, що зустрічаються з нами, знають у нас абсолютно різних людей. Є таке прислів'я: "Молодець проти овець, а проти молодця і сам вівця." Як часто це буває: кожен з нас може згадати серед своїх знайомих даму, яка - сама люб'язність з чужими і суща фурія у себе вдома, або грізного начальника, який у сімейному колі - втілення лагідності.

У справі молитви перша наша трудність - знайти, яка з наших особистостей повинна виступити для зустрічі з Богом. Це непросто, тому що ми настільки не звикли бути самими собою, що щиро не знаємо, яка з усіх особистостей і є це справжнє "я." І ми не знаємо як його знайти. Але якщо б ми присвячували кілька хвилин в день на те, щоб вдуматися у свої вчинки і стосунки з людьми, то, можливо, дуже наблизилися б до відкриття цього, ми помітили б, якою людиною ми були при зустрічі з таким-то і таким-то, і ким-то вже зовсім іншим - коли робили те чи це. І ми могли б запитати себе: коли ж я був справді самим собою? Може бути, ніколи, може бути, лише на частку секунди або до певної міри при особливих обставинах, з певними людьми. І ось, у ці п'ять або десять хвилин, які ви можете виділити, - а я впевнений, що протягом дня це може зробити кожен, - ви виявите, що немає для вас нічого більш нудного, ніж залишитися наодинці з самим собою. Зазвичай ми живемо нібито відторгнутим життям. Справа не тільки в тому, що ми являємо собою, в залежності від обставин, цілу серію різних особистостей, але й саме життя, яке в нас є, дуже часто зовсім не наше, - це життя інших людей. Якщо ви заглянете в самих себе і зважитеся запитати себе, як часто ви чините, виходячи із самих глибин своєї особистості, як часто ви висловлюєте своє справжнє "я," то побачите, що це буває дуже рідко. Занадто часто ми занурені в різні дрібниці, які оточують нас; так ось, протягом цього часу, цих коротких хвилин зосередженості треба залишити все, що не є життєво важливим.

Ви ризикуєте, звичайно, в такому разі, що вам буде нудно наодинці з самим собою; ну що ж, нехай буде нудно. Але це не означає, що нічого не залишається в нас, тому що в глибині нашої істоти ми створені за образом Божим і це скинення всього непотрібного дуже схоже на розчищення прекрасного стародавнього настінного живопису або картини великого майстра, яку протягом століть, поверх справжньої краси, створеної майстром, зафарбовували позбавлені смаку люди. Спочатку чим більше ми розчищаємо, тим більше з'являються порожнечі, і нам здається, що ми тільки нашкодили там, де було хоч трохи краси; нехай трохи, але хоч скільки-то. А потім ми починаємо відкривати справжню красу, яку великий майстер вклав у свій твір; ми бачимо убогість, потім тимчасову плутанину, але в той же час можемо вгадати і справжню красу. І тоді ми виявляємо, що ми таке: убога істота, яка потребує Бога, але має потребу в Ньому не для того, щоб заповнити порожнечу, а для того, щоб зустрітися з Ним.

Отже, приступимо до цього і, крім того, кожен вечір протягом тижня будемо молитися такими, дуже простими словами: "Допоможи мені, Боже, звільнитися від усього підробленого і знайти моє справжнє" я ".

Горе і радість, ці два великих дари Божих, часто бувають моментом зустрічі з самим собою, коли ми залишаємо всі свої мавпячі виверти і стаємо невразливими, недосяжними для всієї брехні життя. Наступна наша задача - дослідити проблему реального Бога, бо цілком очевидно, що якщо ми вирішуємо звертатися до Бога, то цей Бог повинен бути реальний. Всі ми знаємо, що таке вчитель для школяра; коли школяр повинен до нього з'явитися, він іде до нього тільки як до вчителя, і поки він не виросте й не вийде з-під його влади, йому ніколи не приходить в голову, що вчитель - людина. Школяр думає про нього у категоріях його функцій, але це позбавляє особистість наставника всіх людських рис, і тому ніякої людський контакт з ним неможливий.

Інший приклад: коли юнак закоханий у дівчину, він наділяє її всілякими досконалостями; але вона може не мати жодного з них і дуже часто це істота, сфабрикована з нічого, і справді є "ніщо", зодягнена в неіснуючі достоїнства. Тут знову-таки не може бути контакту, тому що юнак звертається до когось неіснуючого. Це вірно і стосовно Бога. У нас є певний запас уявних або зорових образів Бога, зібраних з книг, придбаних в храмі, з того, що ми чули від дорослих, коли були дітьми, а можливо, і від священнослужителів, коли стали старшими. І дуже часто ці образи не дають нам зустріти реального Бога. Вони не зовсім помилкові, тому що в них є частка істини, і разом з тим вони абсолютно не відповідають реальному Богові. Якщо ми хочемо зустріти Бога, ми повинні, з одного боку, користуватися знанням, яке ми придбали, будь то особисто, чи то за допомогою читання, слухання, але, крім того, йти і далі.

Сьогоднішнє наше знання про Бога є результат вчорашнього досвіду, і якщо ми будемо звертатися особою до Бога такого, яким ми Його знаємо, ми завжди будемо повертатися спиною до сьогодення та майбутнього, дивлячись тільки на своє власне минуле. Роблячи так, ми намагаємося зустріти не Бога, а те, що вже знаємо про Нього. Це ілюструє функцію богослов’я, оскільки богослов’я - це все наше людське знання про Бога, а не те мале, що ми особисто вже збагнули і дізналися про Нього. Якщо ви хочете зустрітися з Богом таким, яким Він є насправді, ви повинні приходити до Нього з певним досвідом, який підвів би вас ближче до Бога, але потім залишити цей досвід і стояти не перед Богом, що Його ви знаєте, а перед Богом, вже відомим та ще невідомим. Що ж буде далі? Щось зовсім просте: Бог, Який вільний прийти до вас, відгукнутися, відповісти на ваші молитви, може прийти і дати вам відчути, відчути Свою присутність, але Він може і не зробити цього, Він може дати вам відчути Свою реальну відсутність, і цей досвід так само є важливий, як і перший, тому що в обох випадках ви доторкаєтеся до реальності Божого права відгукнутися або не відгукнутися.

Отже, постарайтеся знайти своє справжнє "я" і поставити його віч-на-віч перед Богом, таким, який Він є, відмовившись від всіх помилкових образів чи ідолів Бога. І щоб допомогти вам у цьому, щоб дати вам опору в цьому зусиллі, я пропоную вам протягом одного тижня молитися такими словами: "Допоможи мені, Боже, звільнитися від всякого помилкового Твого образу, чого б мені це не коштувало".

У пошуках свого справжнього "я" ми можемо випробувати не тільки нудьгу, про яку я говорив, але й жах, і навіть відчай. Ця нагота душі приводить нас до тями, тоді-то ми і можемо почати молитися. Перше, чого слід уникати - брехні Богу; це здається абсолютно очевидним, та все ж ми не завжди робимо так. Будемо говорити з Богом відверто, скажімо Йому, хто ми такі, не тому що Він не знає цього, але одна справа - приймати той факт, що хтось нас любить знає все про нас, і зовсім інша - мати мужність і справжню любов до цієї особи, щоб говорити з ним правдиво і сказати йому все про себе. Скажімо Богу відверто, що нам не по собі, коли ми от так стоїмо перед Ним, що у нас немає справжнього бажання зустрітися з Ним, що ми втомилися і воліли б лягти спати. Але при цьому треба остерігатися вольності або просто зухвалості: Він - Бог наш. Після цього краще всього було б радісно залишатися в Його присутності, як ми буваємо з гаряче коханими людьми, з якими у нас існує справжня близькість. Ми не відчуваємо такої радості і такої близькості з Ним, щоб просто сидіти і дивитися на Нього і бути щасливими. А якщо вже нам доводиться говорити, то нехай це буде справжня розмова. Перекладемо всі наші турботи на Бога, і, розповівши Йому все, так, щоб Він це дізнався від нас самих, залишимо піклування про свої турботи, передавши їх Богу. Тепер, коли Він посвячений в наші турботи, нам нема про що більше турбуватися: ми можемо вільно думати про Нього.

Вправу цього тижня слід, очевидно, приєднати до вправ попередніх тижнів; воно буде полягати в тому, щоб вчитися, поставивши себе перед Богом, передавати Йому всі наші турботи, всі до одної, а потім залишати піклування про них, і щоб отримати в цьому допомогу, будемо день у день повторювати зовсім просту і конкретну молитву, яка визначить нашу поведінку в наших відносинах з Богом: "Допоможи мені, Боже, залишити всі мої турботи і зосередити мої думки на Тобі Одному".

Якщо б ми не переклали своїх турбот на Бога, вони стояли б між Ним і нами під час нашої зустрічі, але ми бачили також, що наступним рухом - і це дуже важливо - ми повинні залишити піклування про них. Ми повинні зробити це в акті довіри, вірячи Богу настільки, щоб передати Йому тривоги, які ми хочемо зняти зі своїх плечей. Але що ж потім? Ми ніби спустошили себе, в нас чи щось залишилося, - що нам робити далі? Ми не можемо залишатися порожніми, тому що тоді, коли ми наповнимо не тим, чим слід, - почуттями, думками, хвилюваннями, спогадами і т.д. Нам потрібно, я думаю, пам'ятати, що зустріч не означає односторонню промову з нашого боку. Розмовляючи, ми не тільки висловлюємося, але і вислуховуємо те, що має сказати співрозмовник. А для цього треба навчитися мовчати; хоча це і здається дрібницею, цей момент дуже важливий.

Пам'ятаю, коли я прийняв священство, однією з перших прийшла до мене за порадою одна старенька і сказала:

"Отче, я молюся майже безперервно 14 років, і у мене ніколи не було відчуття Божого присутності."

Тоді я запитав: "А чи ви давали Йому вставити слово?"

- "Ах, ось що" - сказала вона.

- Ні, я сама казала Йому весь час, - хіба молитва не у цьому? "-" Ні, - відповів я, - думаю, що не в цьому, і ось, я пропоную, щоб ви виділили 15 хвилин на день і просто сиділи і займалися в'язанням перед обличчям Божим ".

Так вона і зробила. Що ж вийшло? Дуже скоро вона прийшла знову і сказала: "Дивно, коли я молюся Богу, тобто коли говорю з Ним, я нічого не відчуваю, а коли сиджу тихо, віч-на-віч з Ним, то відчуваю себе ніби оповитою Його присутністю". Ви ніколи не зможете молитися Богу по-справжньому і від усього серця, якщо не навчитеся зберігати мовчання і радіти диву Його присутності, або, якщо завгодно, перебуванню лицем до лиця з Ним, навіть якщо ви Його і не бачите.

Дуже часто, сказавши все, що ми мали сказати, і посидівши якийсь час, ми дивуємося, що ж робити далі. Далі, я думаю, треба читати будь-які з існуючих молитов. Деякі знаходять це надто легким і в той самий час бачать небезпеку прийняти за справжню молитву просте повторення того, що колись сказав хтось інший. Дійсно, якщо це просто механічна вправа, вона не стоїть праці, але при цьому забувається, що від нас самих залежить, щоб це не було механічним - якщо ми будемо вимовляти слова уважно. Інші скаржаться, що готові молитви чужі їм, тому що це не зовсім те, що висловили б вони самі, це не їх висловлювання. У якомусь сенсі ці молитви дійсно чужі, але лише в тому тільки, в якому картина великого майстра чужа, незрозуміла для учня або музика великого композитора - для музиканта. Але в тому-то й річ: ми ходимо на концерти, в картинні галереї для того, щоб дізнатися, що таке справжня музика, справжній живопис, щоб формувати свій смак. І ось чому, частково, ми повинні користуватися готовими молитвами - для того, щоб навчитися, які почуття, які думки, які способи вираження нам слід розвивати, якщо ми належимо до Церкви. Це також допомагає в періоди сухості, коли нам майже нічого сказати.

Кожен з нас - це не тільки та убога, оголена до кісток істота, якою ми є, залишившись наодинці з самими собою; ми ще й образ Божий, і дитя Боже, яке живе в кожному з нас, здатне молитися самими піднесеними, самими святими молитвами Церкви. Ми повинні пам'ятати це і користуватись ними. Я пропоную, щоб до попередньої вправи ми додали трохи мовчання, три-чотири хвилини, і закінчили молитвою: "Допоможи мені, Боже, бачити мої власні гріхи, ніколи не засуджувати свого ближнього, і вся слава нехай буде Тобі!"

Перш ніж почати говорити про молитви, що залишилися без відповіді, я хочу попросити Бога, щоб Він просвітив і мене, і вас, тому що це важка і разом з тим така життєво важлива тема. Це одна з великих спокус, яку кожен може зустріти на своєму шляху і з-за якої початківцям і навіть людям, які мають молитовний досвід, буває дуже важко молитися Богу. Так часто люди моляться і їм здається, що вони звертаються до порожнього неба.

Нерідко це відбувається тому, що молитва їх - безглузда по-дитячому. Я пам'ятаю, як один літній чоловік розповідав мені, що в дитинстві він багато місяців просив Бога дарувати йому дивну здатність, якою володів його дядько, - виймати щовечора свої зуби з рота і класти їх у склянку з водою, і який щасливий він був пізніше, що Бог не виконав його бажання. Часто наші молитви - такі ж дитячі, як і ця, і, звичайно, вони залишаються невиконаними. Ми дуже часто буваємо впевнені, що молимося правильно, але молимося ми про щось, що стосується і інших людей, про яких ми зовсім не думаємо. Коли ми просимо попутного вітру собі, ми не замислюємося про те, що це може виявитися бурею на морі для інших, і Бог не виконає прохання, яке принесе шкоду іншим.

Крім цих двох очевидних моментів, є й інша сторона питання, набагато більш суттєва і глибока: буває, що ми молимося Богу від усього серця про щось, що з усіх точок зору як ніби гідне бути почутим, і зустрічаємо саме мовчання, - а мовчання перенести набагато важче, ніж відмову. Якщо Бог скаже "ні," то з боку Бога це буде все ж таки позитивною реакцією, а мовчання є ніби відсутністю Бога, і воно веде нас до двох спокус: коли наша молитва не отримує відповіді, ми сумніваємося - чи то в Бозі, чи в собі самих. Відносно Бога ми сумніваємося не в Його могутності, не в Його владі зробити те, чого ми бажаємо, але в любові Його участі. Ми просимо про щось дуже важливе, а Він начебто не звертає уваги; де ж Його любов, Його співчуття? Це перша спокуса.

І є інша спокуса. Ми знаємо, що, маючи віру з гірчичне зерно, ми могли б рухати горами, і коли бачимо, що нічого не зрушується з місця, то думаємо: "Може бути, це означає, що віра моя в чомусь порочна, несправжня?" Це знову-таки невірно, і на це є інша відповідь: якщо ви уважно прочитаєте Євангеліє, то побачите, що в ньому є тільки одна молитва, що не отримала відповіді. Це молитва Христа в Гетсиманському саду. Але в той самий час ми знаємо, що якщо коли-небудь в історії Бог брав участь в комусь, хто молився, то, звичайно, саме у Своєму Сині перед Його смертю, і ми знаємо також, що якщо був коли-небудь приклад досконалої віри, то це було саме тоді. Але Бог знайшов, що віра Божественного страждальця досить велика, щоб винести мовчання.

Бог не дає відповіді на наші молитви не тільки тоді, коли вони негідні, але й тоді, коли Він знаходить у нас таку велич, таку глибину, - глибину і силу віри, що Він може покластися на нас, на те, що ми перебуватимемо завжди вірними навіть перед лицем Його мовчання.

Я пам'ятаю одну жінку, невиліковно хвору; багато років вона жила у відчутті присутності Бога, а потім раптово відчула Його відсутність - дійсно реальну відсутність; вона написала мені тоді: "Будь ласка, моліться Богу, щоб я ніколи не піддалася спокусі створити собі ілюзію Його присутності, замість того щоб прийняти Його відсутність. "Віра її була високою. Вона була здатна витримати цю спокусу, і Бог дав їй випробувати Своє мовчання, Свою відсутність.

Запам'ятайте ці приклади, передумайте їх, тому що коли-небудь вам, напевно, доведеться опинитися в такому ж положенні.

Я не можу дати вам ніякого вправи; хочу тільки, щоб ви пам'ятали, що ми завжди повинні зберігати незмінною свою віру і в любов Божу і в нашу власну чесну, правдиву віру, і коли така спокуса прийде до нас, будемо молитися молитвою, що складається з двох фраз, вимовлених Самим Ісусом Христом: "У руки Твої віддаю дух Мій! Не моя воля нехай буде, а Твоя".

Я спробував дати вам уявлення про головні шляхи, якими ми можемо підійти до молитви, але чи означає це, що, виконавши все, мною запропоноване, ви навчитеся молитися? Ні, звичайно, тому що молитва - це не просто зусилля, яке ми можемо зробити в момент, коли вирішуємо молитися; молитва повинна коренитися в нашому житті, і якщо життя наше суперечить нашим молитвам або наші молитви не мають нічого спільного з нашим життям, вони ніколи не будуть ні живими, ні реальними. Звичайно, ми можемо знайти лазівку і обійти цю трудність, виключивши зі своїх молитов все, що в нашому житті несумісне з молитвою, - все те, чого ми соромимося або що викликає у нас почуття ніяковості перед собою. Але цим адже нічого не дозволиш.

Інша перепона, з якою ми постійно стикаємося, це мрійливість: тоді молитва наша висловлює сентиментальний настрій, а не те, чим наше життя є за своєю суттю. Для цих двох труднощів існує одне загальне правило, а саме: пов'язати життя з молитвою так, щоб це було єдине ціле, робити свою молитву життям. Дуже велику допомогу нададуть при цьому готові молитви, про які я вже говорив, тому що вони представляють собою об'єктивний, жорсткий зразок того, як належить молитися. Ви можете сказати, що вони для нас неприродні, і це вірно, в тому сенсі, що вони виражають життя людей незмірно більш великих, ніж ми самі, життя справжніх християн; але тому-то ви і можете користуватися ними, намагаючись стати такого роду людьми, для яких ці молитви природні.

Пам'ятаєте слова Христові: У руки Твої віддаю дух Мій. Вони, зрозуміло, за межами нашого власного досвіду, але якщо з дня на день ми будемо вчитися бути такого роду людьми, які здатні вимовляти ці слова щиро, з усією правдивістю, ми не тільки зробимо свою молитву реальною, ми самі станемо реальними - у новій, справжній реальності становлення синами Божими.

Якщо ви візьмете, наприклад, ті п'ять молитов, які я запропонував вам, якщо ви візьмете одне за іншим кожне з цих прохань, якщо ви спробуєте зробити кожне з них по черзі девізом, гаслом усього дня, ви побачите, що молитва стане критерієм вашого життя, вона дасть вам основу вашого життя, але і життя ваше також буде вашим суддею - проти вас чи за вас, - звинувачуючи вас у брехні, коли ви вимовляєте ці слова, чи, навпаки, підтверджуючи, що ви вірите їм. Беріть кожну фразу кожної молитви, користуйтеся нею як правилом, день за днем, тиждень за тижнем, поки не станете такого роду людиною, для якої ці слова є самим життям.

Тепер нам належить розлучитися. Я був безмежно радий розмовляти подумки з вами, бо ми об'єднані молитвою і нашим спільним інтересом до духовного життя. Так буде Господь Бог з кожним з вас і серед нас навіки.

І перш ніж ми розлучимося, я пропоную читачеві вимовити зі мною одну коротку молитву, яка з'єднає нас перед престолом Божим:

"Господи, не знаю, чого мені просити в Тебе. Ти Один відаєш, що мені потрібно було. Ти любиш мене більше, ніж я вмію любити себе. Дай мені бачити мої потреби, які приховані від мене. Не насмілююся просити ні хреста, ні розради, тільки стою перед Тобою. Серце моє Тобі відкрите. Покладаю всю надію на Тебе. Побач потреби, яких я не знаю, побач, і вчини зі мною по милості Твоїй. Сокруши і підніми мене. Вдар і зціли мене. Благоговію і мовчу перед святою Твоєю волею, незбагненними для мене Твоїми долями. Приношу себе в жертву Тобі. Немає в мене бажання, крім бажання виконати волю Твою. Навчи мене молитися, Сам у мені молись. Амінь ".

Митрополит Антоній Сурозький

ВИПАДКОВА ГАЛЕРЕЯ


2009-2010 34
Приготування до Великодня 11
Великдень 110
Поїздка в Чікаго 31
Великдень 142
Приготування до Великодня 32
Приготування до Великодня 37
2009-2010 40
Великдень 107
Великдень 27
Приготування до Великодня 48
Страсна П'ятниця 28
Страсна П'ятниця 11
Великдень 117
Поїздка в Чікаго 5