«Найголовніша справа в житті – молитва, а всі інші – справи другорядні» (св. Григорій Богослов).
Молитва – це бесіда чи розмова наша з Богом. Вона необхідна для нас так само, як повітря чи їжа. У нас усе від Бога і нема нічого свого: життя, здібності, здоров`я, їжа і все інше дається нам Богом; “без Бога – ні до порога”, – каже українське прислів`я.
«Ніщо не зрівняється з молитвою, вона робить неможливе можливим, тяжке легким. Неможливе завдяки їй стає явним», – пише Іоан Золотоустий. «Молитва – це все: віра, побожність, спасіння» (Феофан Затворник). Молитва – це частина життя людини, барометр духовного життя, прояв життя Святого Духа у людині, її вроджена властивість.
Тому і в радості, і в печалі, і коли щось нам потрібно, ми повинні звертатися до Бога з молитвою. А Господь дуже добрий і милостивий до нас; і якщо від щирого серця, з вірою і ревністю проситимемо Його про вдоволення своїх потреб, Він неодмінно виконає наші бажання і дасть усе, в чому ми маємо потребу. При цьому потрібно цілковито покластися на Його святу волю і терпляче чекати, тому що тільки один Господь знає, що і коли нам дати – що нам корисно і що шкідливо.
Ченці називали молитву божественною філософією, «наукою наук». Філософія шукає фундаментальну основу, причину буття всього сущого для християн. Це Отець, до якого веде нас Дух через Сина. Цей Отець є Особа, а не «світовий закон», тому наблизитися до Нього – означає вести з Ним діалог, розмову, тобто молитву. Проте молитва – це не тільки розмова з Богом, але й участь у «розмові», яку вічно ведуть між собою три Особи Пресвятої Трійці. Це дуже гарно передав на іконі А.Рубльов, – зобразивши трьох ангелів, які символізують Пресвяту Трійцю. Так вся ікона творить незамкнуте коло, внизу якої є порожнє місце – воно призначене для людини, яка має замкнути те коло, коло в іконі.
Отже, наша молитва – це звернення до Бога – Отця через Сина у Святому Дусі. Це і є наш злет, назустріч якому до нас надходить благодать від Отця через Сина у Святому Дусі.
Св. Апостол Павло сказав: Постійно моліться, і все на славу Божу робіть, це бо подобається і приємно Спасителеві нашому Богу. Безперестанно молитися, – не означає стати перед св. іконами і молитися цілий день, хоча звісно треба молитися у визначений час. Можна і треба молитися за всяким ділом, як говорить св. Іоанн Златоуст: “можна молитися і сидячи за прядкою і розум зводити до Бога розумів, що дивиться на розум і серце наше”. Отже, займаючись справами життєвими (без чого не можна обійтися нікому), можна і треба молитися, і від видимого, відчутного нам предметного світу переносити свою думку на невидиме ім’я Боже
Отці церкви закликають нас до молитви – дороги світла. Молитва є мірилом нашої любові. У любові реалізується людське життя, подібно і в молитві людина знаходить цей стан. Віруючий християнин обирає коротку молитву до Ісуса чи іншу за власним бажанням, або за порадою духовного отця і повторює її, куди б він не йшов і що б не робив. Таким чином він перебуває у двох реаліях відразу: зовнішній і внутрішній. Святитель Феофан Затворник зазначає: «Руки за роботою, розум і серце з Богом».
Погано робить той, хто ліниво молиться Богу: він віддаляється від Бога і Бог від нього.
А без молитви людина перестає любити Бога, забуває про Нього і не виконує свого призначення на землі, тобто чинить гріх.
