Skip to content Skip to footer

Проповідь на 4ту Неділю по П’ятидесятниці

Тема: Двоє цікавих українських святих, які мають подібну науку для нас.

Одним з найпопулярніших місць для відвідування в Києві є Печерський монастир (Лавра). Цей монастир має в підземних печерах святі та чудотворні мощі монастирських та інших святих, розділених на дві «печери», одна святого Антонія, а друга святого Tеодосія. Тут можна бачити понад 125 монастирських святих, і можна побачити їхні релікварії під назвою “Ковчеги”, коли пройтися вузькими підземними коридорами.

Святого Антонія переважно називають основоположником монашества або чернецтва в Україні. Він жив у X столітті і був сучасником святого Володимира, правителя, який у 988 р. проголосив християнство, офіційною релігією держави. Святий Антоній прийшов з гори Атос, де прожив понад 20 років. Він був під духовним керівництвом святого Атанасія Атонського, пам’ять якого ми сьогодні вшановуємо. Святий Антоній прийняв монаше формування на Атосі. Коли він повернувся до Руси-України, посланий його ігуменом Атанасієм, йому потрібно було знайти місце, де розпочати своє нове чернече життя. Він молився Богу, щоб показав йому, де має бути його місце проживання. Він молився, щоб роса впала лише на тому місці, яке Бог вибере бути святою землею для нього. Роса впала в одному конкретному місці. Тоді святий Антоній знову молився, щоб роса впала всюди, крім місця, яке Бог вибрав бути святою землею. І наступного дня роса впала всюди, крім місця, де Бог вибрав попередній день. З такими ясними Божими знаками-чудами чернець Антоній оселився на цій землі, у печері, місці, яке сьогодні називають Печерською Лаврою. Незабаром у нього з’явилося велике число монаших послушників, ченців-початківців, які пізнали в святому Антонію аж дуже святого та мудрого чоловіка, якого варто було наслідувати і слухати.

У 18 столітті був український козак, якого називали Іван Русин або Святий Іван Українець. 27-го травня православні греки святкують пам’ять Угодника Божого з України, якого звуть «Св. Іваном Руським». Хоча його ще немає в нашому календарі, його ікона прикрашає деякі наші храми, як, наприклад, українські католицькі церкви Святого Миколая в Торонто i Святого Михаїла у Велланді. Цей чудовий християнин з наших земель народився 1690 р. Переяславська Угода з 1654 р., яку заключив Гетьман України Богдан Хмельницький з московським Царем Олексієм принесла з собою окупацію України Москвою так що в його часах країна його звалась «Мала Росія» і так було написано в Життію Св. Івана. Іван служив солдатом у війні Царя Петра І з турками. Він попав у полон в 1711 р. і став невільником у селі Прокопії в Малій Азії (нинішна Туреччина).

Його пан заставляв його прийняти віру Іслам, те що багато інших в його обставинах робили. Та Іван не піддавався. Він сказав, що він добровільно віддано служитиме своєму панові, але він не покине своєї Віри: «Я народився християнином і помру християнином». Турецький пан погодився, щоб не втратити цінного раба і св. Іван вірно служив йому і його родині до його смерти 1730 р. маючи 40 літ.

Св. Іван прийняв свої життєві обставини, як ті які послав йому його правдивий Володар, Господь Бог, як пише св. ап. Павло в Посланні до Єфесян. Він розумів, що служіння яке він віддає мусульманському господареві та його родині це служіння Ісусові Христові, Той який поручив Себе Отцеві Небесному і віддав Своє життя за Свою Паству, як Добрий Пастир.

З часом господарі Івана звернули увагу на те, які благословення він приніс їхньому дому. Вони попросили його прийняти вигідніше житло ніж те, в якому він жив, тобто у стайні разом з домашніми звірами. Та Іван смиренно відмовився бо ж радів, що він відпочиває в приміщенні подібному до того, в якому народився його Господь Ісус, Цар над царями.

Одного разу господар цієї мусульманської родини вирушив у далеку дорогу. Він був десь 250 кілометрів від дому. Його дружина готувала голубці. Так, турки готують голубці так само, як і ми. Не знати, хто від кого навчився. Мати зітхнула і сказала: “Шкода, що мій чоловік не може насолодитися цими голубцями”. Тоді Іван-українець запитав її, чи вона може бути такою доброю, і покласти добру порцію цих голубців на мідяній тарілці її чоловіка, на якій було відбите його ім’я. У кожного була своя тарілка. Іван-українець зайшов до своєї кімнати і гаряче молився про чудо, щоб ця сім’я навернулася. Тарілка з їжею зникла в повітрі. Він розповів це дружині господаря, яка з нього сміялася і була впевнена, що він їх сам з’їв і заховав тарілку. По поверненню додому господар будинку витягнув із торби свою власну тарілку та поділився своєю історією про те, як тепла порція голубців потрапила до його шатра та ще й на його власній, підписаній тарілці. Він був аж дуже здивований цим і не міг пояснити. Він також сказав, що ці голубці ще ніколи так добре не смакували. Дружина вже не сміялася, але відтак сама розповіла власну історію про те, що зробив Іван-українець. Після смерті Івана-українця родина мусульман побудувала церкву в його честь.

Тіло св. Івана виявилось нетлінним і після його смерти він творив багато чуд, як для християн так і для мусульман, які знали про його святість. Частина його мощів була передана до Монастиря Св. Пантелеймона на св. Горі Атонській. А частину перевезли  1924 р. до грецького острова Евії. Побудовано великий Храм для його мощів і багато паломників там приїжджає святкувати його пам’ять, особливо в його празник 27-го травня.

Таким чином цей чудовий українець-християнин з’єднює різних людей: православних греків, католицьких і православних українців,  православних росіян і східних православних,  а також християн і мусульман. Нехай його заступництво принесе мир і примирення у цей важкий час, особливо нехай запанує мир між Україною і Росією.

Наші два святі вчать нас про чесноту терпеливости. Святий Антоній повернувся додому лише після того, як його чернечий настоятель сказав йому, що він готовий. І він справді був аж дуже готовий. Святий Іван Русин так і не повернувся додому. Він прийняв свою ситуацію і робив все можливе в своїх обставинах. Терпеливість допомогла йому не попасти у безнадійність. Оба святі зробили великі діла на землі, бо вправляли чесноту терпеливости.

Sermon for the 4th Sunday after Pentecost 2022

Sunday of the Saints of Rus’-Ukraine

Theme: Two colourful Ukrainian saints that have a common lesson.

One of the most popular sites to visit in Kyiv is the Kyivan Monastery (called Lavra) of the Caves. This monastery has holy and miraculous relics of monastic and other saints in its underground caverns divided into two “Caves” of St Anthony and St Theodosius respectively. More than 125 monastic saints are found here and one may see their reliquaries called “Arks” as one walks through the narrow underground passages.

St Anthony is usually called the founder of monasticism in Ukraine. He lived in the 10th century and was a contemporary of St Volodymyr, the ruler who in 988 pronounced Christianity, the official religion of the state.  St Anthony came from Mount Athos where he lived for over 20 years. He was under the spiritual leadership of St Athanasius of Athos, whose memory we commemorate today. St Anthony received his monastic formation on Mount Athos. When he arrived in Rus-Ukraine, sent by his Hegumen Athanasius, he needed to find a place where to begin his new monastic life. He prayed to God to show him where his place should be. He prayed that dew may fall only on the place that God would choose as holy ground. Dew fell in one particular spot. St Anthony then prayed that dew may fall everywhere except the place that God would choose as holy ground. And on the next day, dew fell everywhere except on the place where God had chosen the previous day. With such clear signs from God, St Anthony settled on this ground, in a cave, the place that is called today the Kyivan Monastery (Lavra) of the Caves. Soon he would have a great following of novice monks who recognized in St Anthony a most holy and wise man worth imitating.

In the 18th century we have a Ukrainian kozak called St John the Ruthenian or St John the Ukrainian.  The Greek Orthodox Church celebrates his day on May 27. Although he is not in our calendar yet, his icon decorates some of our churches, as for example our Ukrainian Catholic Churches of St Michael in Welland and St Nicholas in Toronto. St John the Ukrainian was born in 1690. The infamous treaty of Pereyaslav by which Hetman of Ukraine Bohdan Khmel’nyts’ky made an alliance with Tsar Alexei of Moscow in 1654 had led to the occupation of Ukraine by Moscow so that at this time the land of St John’s birth was known as “Little Russia” (“Malaya Rossiya”). John was a soldier in the war of Tsar Peter I with the Turks. He was captured in 1711 and taken as a slave to the village of Prokopi in Asia Minor (today’s Turkey).

His master pressured him to become a Muslim, something so many others in his situation had done. But John did not waver. He said that he would be a dedicated servant to him but he would not renounce his faith: “I was born a Christian and I shall die a Christian”. The Turkish master relented rather than lose a valuable slave and John served him and his family faithfully until his death in 1730 at the age of 40.

John accepted his life situation as ordained by God, the true Master, in keeping with St. Paul’s teaching found in his Letter to the Ephesians. He perceived the service offered to his current master and his family as service offered to Christ, Who submitted Himself to the Father and laid down His life for the Flock as the Good Shepherd.

After a time John’s masters noticed what a blessing he was to their household. They invited him to take up a residence more comfortable than the stable in which he slept with the animals. John politely refused, rejoicing that he was able to reside in a place similar to that in which his Lord Jesus, the King of kings, was born.

In his dedicated service John humbly surrendered himself completely to Christ. He prayed continually and attended divine services in the nearby Church of St. George. His dedication was accompanied by miracles. One day the head of this Muslim family went on a long journey. He would have been about 250 kilometers from home. His wife had made holubtsi or cabbage rolls. Yes the Turks make cabbage rolls just like we do. It’s not clear who got it from whom.  The mother sighed and said: “Too bad that my husband cannot enjoy these cabbage rolls.” John the Ukrainian then asked the lady of the house if she would be so kind as to put a good portion of these cabbage rolls on her husband’s personally decorated copper plate. Everyone had their own plate. John the Ukrainian went into his room and prayed fervently for a miracle so that this family would be converted. The plate with the food vanished into thin air. He told this to the wife of the master who laughed at him and was sure that he had eaten them himself and hid the plate. Upon his return home the master of the house pulled out of his bag his own personal plate and shared his story of how a warm serving of cabbage rolls found its way into his tent and on his own personally decorated plate. He was mystified by this and could not explain it. He also said that the cabbage rolls had never tasted this good. The wife was not laughing anymore but then proceeded to tell her own story of what John the Ukrainian did. After the death of John the Ukrainian, the Muslim family built a church in honour of John.

St. John’s body remained incorrupt after his death and he has worked many miracles for both Christians and Muslims who knew of his sanctity. Part of his relics were brought to Mount Athos. Some were taken in 1924 to the Greek Island of Euboia. A Church was built to house his miraculous relics and many pilgrims flock there to celebrate his memory especially on his feast day, May 27.

Thus this wonderful Ukrainian Christian is a link between Orthodox Greeks, Catholic & Orthodox Ukrainians, Orthodox Russians and Oriental Orthodox as well as between Christians and Muslims. May his intercessions bring an increase of peace and reconciliation in our troubled times.

Our two saints teach us about the virtue of patience. St Anthony returned home only after his monastic superior said he was ready. And boy was he ready. St John the Ruthenian never returned home. He accepted his situation and made the best of it. A patience that helped him not fall into despair. Both saints did great things because they showed patience.

Leave a comment

0.0/5