Skip to content Skip to footer

Афоризми – Слово про релігію

Автор:  Роман Рудий

 

Поглядом, зведеним до неба, сходить Бог.

Прощення є поруччям, що не дає упасти в тенета гніву.

Вдова — це розлучена Богом жінка.

З найпекельнішого місця пекла видно рай.

Молитва є анестезією чаші терпіння.

На лаві підсудних на Страшному суді кожен захоче уступити місце іншому.

Священик у сутані як глечик вилитих душ.

Година Страшного суду збере всіх вчасно.

Коливання у вірі до дідька дрейфує.

Смерть дарує вічне життя, як винагороду за те, що в земному житті ми були смертні.

Доти, доки гріховні бажання спокушають, людина ще бореться за свою праведність.

І в людського гріха є межа совісті.

З вірою свій хрест стає легким, як Син на руках Матері.

Бог мовчазний, але на відповідь Він чекає.

Всяка рівність досягається за чийсь рахунок, навіть у апостолів – ціною Христа.

Сам хрест на грудях – це всього лиш вивіска віри.

Велика посвята Богові – бути подалі від людей.

Євангеліє служить компасом для сердець, що заблукали, миром для сердець зранених, і само воно є серцем любові.

На сповіді думаєш своє, а говорити треба правду.

Праведність – як дистильована вода, без присмаку солі життя.

Молитва є голосом душі, що витікає з джерела віри.

Дзвін голосить на кого випало.

Ми кланяємось Богові з надією щось підняти.

Одні залишили все і пішли за Богом, інші, щоб мати все, — ідуть від Нього.

З ім’ям ми отримуємо рекомендаційний лист свого ангела.

Таємниця Божої терпеливості гойдається в колисці.

Зір Божий виглядає кожного з нас.

Кожен добирає скарб на небі в міру своєї бідності.

І навіть каяття перед смертю стелить соломину під павшу душу.

Що Бог думає про гроші знає диявол.

На Страшному суді кожен отримає свій путівник додому.

Небо — це подарунок у Вічність за мить земного буття.

Багатство забирає все те добре, що дає Господь.

Віра жінки — Бог матері.

Небо кожен раз опускається на руку милостині.

Гнів заступає світло очей і заглушує голос розуму.

Гріх — це звести очі до неба, і не бачити ближнього.

Грішні думки заступають світло праведним вчинкам.

Гроші відчиняють двері до пекла, якщо вони на службі в гріха.

Диявол, що хоче обняти, насправді замахується.

Ми такі, якою є наша мораль інстинкту збереження роду.

Зал очікування перед входом до пекла здається раєм.

Віра як цвях, на який можна повісити свої гріхи.

За поправки до заповідей треба сповідатися.

Храм – це багажне відділення, де можна залишити свої гріхи.

Каяття зцілює душу, сльози зрошують серце.

Любов серця моделює голос Бога.

Віра в Бога робить серцевий м’яз – Серцем.

Ми маємо таку смерть, як наше обличчя, з яким ми її зустрічаємо.

Між молитовно складеними долонями горнеться тепло Ісусового серця.

Руки, складені на грудях, є прихистком вічного сну.

Не прощати іншим — значить бути непрощеним.

Не тіштеся, що ви живете як у Бога за пазухою — це ви у диявола в кишені.

Небо благословляє шлюб на землі, а земля освячує його шлях до неба.

Між мораллю і неморальністю лежить свята сповідь.

Ненароджені діти висукують зі своїх тіл шибениці для душ своїх матерів.

Ніколи не думай про смерть, але ніколи за неї не забувай.

Молитва перед їдою освячує апетит.

Ворота до пекла пекельно широкі.

Смерть — це вінець життя над порогом у вічність.

Спочатку було слово, а на початку кінця буде плач.

Треба вставати з вдячністю і лягати з любов’ю.

У сутінках життя засвічується сльоза прощення.

Уяву про пекельні муки підігріває мороз по шкірі.

Хто молиться за інших, молиться про себе.

Я вірю в Бога, щоб не вірити у все.

Шлюб — це як хрест, який не можна любити чи не любити. Його треба нести.

Щастя і нещастя ростуть на полі Божої благодаті.

Я починаю розуміти, що Бог робить мені краще, аніж я сам.

Якби Бог бачив нас тільки з неба, то ми намагалися б сховатися від нього за тінню власної волосини.

Сльози на могилі дорогої людини є мовою несплаченого боргу.

На шляху до пекла — жодної зустрічної душі.

І ми за себе, і Бог про нас, а з ким ближній?

Лихословлять з власної волі і бісового умислу.

На дорозі гріха усе ясно — світло совісті тільки разить.

Знайшовши грішне — загубиш праведне.

Просіка спокуси виводить на дорогу гріха.

Голосом Бога є мовчання, наш голос — у покорі знесених рук.

Я соромлюсь себе перед Богом і чекаю на сповідь, щоб побачити очі Його.

Де закінчується мораль — починається пекло.

Це Богові потрібні серця, а дідькові — поголів’я.

І дерево на могилі кидає тінь сподівань.

Оселю на небі ми зводимо у своєму серці.

Доброта від серця іде без помислу.

Як ми довіряємось Богові, такою є наша віра.

Щасливий той, хто вранці прокинувся.

Мелодрама життя закінчується мелодією ударів дзвона.

Навіть тінь від диявола в пеклі видається за ласку.

Між берегами народження і смерті пролягає безодня людських страждань.

Відсутність моральних норм деформує в людині людську подобу.

Leave a comment

Go to Top