Автор: Піддиякон Сергій Данко,
Надходить ранок… Бог благословляє новий день…
Вже сонце першим промінцем цілує землю,
Вже чути в небі ангельських пісень
В прославі Бога, що створив вселену.
Якби людина хоч на мить збагнула
Всю велич тих дарів, що Сотворитель посилає людству,
Мабуть заплакала би гірко, що душа забула
Про Господа свого, Творця і Чоловіколюбця.
Тоді б згадала, що в цей світ прийшла,
Щоб заслужити собі в небі щастя вічність,
Що Бог її покликав з небуття
Й вдихнув життя у неї, й Образу Свого величність.
Але людина в своїй гордості сліпа,
В своєму егоїзмі й самолюбстві безрозсудна.
Піклується турботами щоденного життя,
Й мета її буття – банальна і абсурдна.
Все поспішаємо кудись, … працюємо, … все летимо,
Стараємось багатства всі земні здобути;
Чи підлість, заздрість, чи зневага – все одно!
Лише б мети своєї легко досягнути.
Де ж ми поділи образ Божий той,
Що були створені ми на Його подобу?
Не той в житті вважається герой,
Хто виставляє гріх на показ, як оздобу.
Прошу вас, зупиніться люди, хоч на мить
І озирніться навкруги – світ цілий у гріхах зіпсутий!
Здоровий глузд в повітрі хай бринить
Нас закликаючи до жертви і покути!
Господь ласкавий, все простить людині,
Що каїться та ім’я Господа величне призиває,
Наслідуймо любов, тікаймо від гордині!
Господь хай допоможе нам і нас оберігає.
“Шукаймо себе в святості, і святість в собі.“
29 грудня 2021р.
