Тема: Отця Богдана Чолія відношення до Парафії Св. Покрови
Всесвітліший Генеральний Вікарію отче Андрію Онуферко, всечесні отці собрати отче Ігоре і Олеже, преподобні Сестри Служебниці під проводом настоятельки Сестри Іванки Козак, дорогі брати і сестри у Христі,
Хочу дещо сказати Вам про себе.
Я приїхав перший раз до Торонта на студії до Йорк Університету 6 вересня, 1982 році і я замешкав в моєї тети Марти Цехош, рідної сестри мого тата. Вас може дивує як то я ще пам‘ятаю дату мого приїзду до Торонта, але це тому я пам‘ятаю бо 12 днів пізніше, 18 вересня, я вперше запізнав Таню Дичок на забаві на Кристі, мою майбутню дружину і тепер пані добродійку. Звичайно я пішов до Церкви Св. Покрови, тобто тут, тому що і моя тета Марта але також мої дідо Олекса і баба Анна Чолії тут належали.
Я від першого дня пішов на хори і співав в студентському хорі під проводом Марійки Свербивус . Ми завжди співали на дев‘ятці. В той час парохом бyв отець Маркіян Стефанів, а сотрудники були о. д-р Мирон Стасів, о. Іван Барщик, музично обдарований о. Володимир Жолкевич і о. Казимир Грицина. Літом хор не співав і тоді я співав з головним дяком Ілльою Якубовським на співаній Службі Божій з кадилом в 10:30. Ми з паном Якубовським були дуже близькі бо разом ми працювали над перекладами книжок про появи Матері Божої. Пан Якубовський також мене дуже полюбив бо я часто заступав його на Службі в неділю 7-ій вечора.
Дуже часто в тих роках о. Грицина правив в неділю вечір і деколи мав пів-годинні проповіді для 15-ро людей. На тих Службах Божих мені помагали в дякуванні мої добрі друзі мій кум Андрій Щука і Роман Андрусяк. Я мав тоді 22 роки і я знав що я напевно хочу бути священником. Я властиво знав що я хочу бути священником ще коли я мав 6 років. Це завдяки моєму братові Евгенові, який ще навіть тоді мав цю організаційну жилку і організував своє вінчання з нашою сусідкою Надьою раз на тиждень. Потрібно було йому священника і саме припадала завжди мені честь бути тим священником.
Отже я був дяком тут на парафії від 1982 до 1989 років і навіть дякував в будні дні під час тижня. У 1989 році 26 жовтня на свято Івана Золотоустого я був свячений на диякона Владикою Ізидором Борецьким. Церква була забита, повнісінька навіть на хорах. Були присутні моя дружина Таня з нашими маленькими дітьми Остапом і Оленкою, мої батьки Ярослав і Марійка, мій брат Евген, і багато моїх друзів. Це був чудовий, незабутній день. Тими свяченнями я був інкардинований до цієї Єпархії. Я працював кілька днів на тиждень в канцелярії Владики Ізидора і я нераз просив Владику щоб мене висвятив на священника. Владика сміявся і казав що я колись буду добрим священником якщо я того так хочу. І за рік часу Владика Ізидор листом мені заявив що мені треба летіти в Україну до Львова і що там ісповідник віри Владика Володимир Стернюк мене висвятить на ієрея. Про це майже ніхто не знав крім найближчої родини і мого отця пароха о. Стефаніва, який сказав мені, “Їдьте з Богом і вертайтеся до нас і будете в нас служити. І щоб ви отче дияконе навіть не думали десь інакше служити.” I 4-го листопада 1990 року Владика Стернюк мене висвятив на священника і тоді ми разом пили львівську каву. Це також був чудовий день але також сумний день бо не було нікого з моїх рідних на цім свяченні. Як я вернувся вже до Торонта, то на моїй преміції, тобто на моїй першій Службі Божій, були всі мої рідні щоб відсвяткувати мої єрейські свячення. І знову я почувався як в Бога за дверми і знову це було тут в тій парафії.
Я служив тут 5 років і більшість того часу це вже було за пароха о. Генерального Вікарія Мирона Стасіва. Кожного дня я сослужив з о. Іваном Барщиком, який був дуже добрий до мене. Він відмовляв тихі молитви виразно і поволі. Напевно я від нього так навчився відмовляти тихі молитви. В неділю я дуже часто правив в 10:30 і також досить часто в 7-ій вечора. Отець Стасів завжди мене посилав до залі щоб я спілкувався з людьми на каві. Я був трохи встидливий, не дуже сміливий, але робив те що мені казали робити. І так я ходив від одного стола до другого і так запізнав я багато людей, особливо багато молоді. Може дехто з вас сьогодні ще пам‘ятає наші розмови при каві. Отець Стасів також нераз мене виховував і мені казав, “Звідкись взяв, там постав.”
Після 5 років служіння тут при Церкві св. Покрови, мене призначив Владика Роман Даниляк до Церкви Св. Івана Хрестителя в Брантфорд, де я служив 4 роки, а відтак Владика Корнилій Пасічний призначив мене до Церкви Святих Кирила і Методія в Сейнт Катаринс, де я служив 22 роки. І тепер знову повернувся до Матінки Божої Святої Покрови, до якої я маю велике набоженство, особливо до Фатімської Божої Матері, якій я завдячую, до певної міри, моє навернення і скріплення моєї віри.
В цей час хочу віддати цю нашу парафію під опіку Матері Божої, під її Покров, і як парох посвячую нашу парафію непорочному і скорботному Серцю Пречистої Діви Марії. Пресвятая Богородице спаси нас!