Skip to content Skip to footer

Проповідь на Неділю Мироносиць – Мироносиці які йшли за своїми жіночими інтуїціами

Тема: МироносиціЖінки які йшли за своїми жіночими інтуїціами

 Неділя Мироносиць і День Матері нераз співпадають на цю саму неділю. Отже коли таке співпадіння є, отець хіба повинен бодай щось трохи сказати про жінок і матерів.

В наших молитвах коли згадуємо про мироносиць там часто згадується про розмову між мироносицями, яка також записана у Святому Письмі. Мироносиці питають одна одну, “Хто нам камінь відкотить?“

Під час свого шляху вони згадали, що вхід до гробу перекриває великий камінь. Це їх стурбувало і вони почали говорити між собою: «Хто відвалить нам камінь від дверей гробу?» (Мк.16:3). Це ми навіть чули сьогодні в Євангелії.

Якщо це були б мужчини, які б ішли до гробу, вони коли б здали собі справу що треба буде якось камінь відвалити, вони б зупинилися і відразу пробували б  подумати про спосіб як можна б цей камінь відвалити. Вони б не йшли далі аж поки вони би не розв‘язали цю проблему. Мужчини переважно зосереджені над виконанням даного завдання. Коли мужчина закінчить якусь працю, він має задоволення за успішне виконання праці або завдання.

Жінки, натомість, переважно більш зосереджені над спілкуванням і щоб мати гарне пережиття в даній ситуації. Коли мироносиці здали собі справу що їм треба буде якось камінь відсунути, вони не зупиняються, але йдуть далі. Чому? Тому що вони напевно собі сказали, що навіть якщо ми не зможемо помазати Ісуса миром, то зможемо провести якийсь час близько Нього. Вони були готові просто відвідати Ісуса, подібно як дехто з нас відвідує своїх рідних на цвинтарі. Вони були готові піти навіть якщо вони не зможуть виконати своє перше завдання.

І тому що це були жінки, вони таки дійшли до гробу. Вони також були ті, які перші почули від двох ангелів що Христос воскрес. Вони теж були першими учнями, які оголосили вістку про Христове воскресіння. Деколи ми їх називаємо: “Апостоли до апостолів.“

І все це стало можливим тому що жінки не так перенималися як вони виконають  своє завдання, а радше були готові відвідати гріб, навіть якщо не зможуть виконати своє завдання.

В родині мама переважно багато краще знає про почування своїх дітей ніж тато. Мама знає як кожна її дитинa почувається тому що вона тим дуже цікавиться і питається. Тато, натомість, більш зацікавлений знати чи кожна дитина виконала всі свої завдання в школі і вдома.

Подібно як вдома так і в парафії жінки, переважно скоріше підійдуть і заговорять до нової людини на парафії. Такі перші зустрічі нових людей в церкві можуть мати вирішальний вплив чи ця людина ще раз прийде до нас до церкви чи ні. Хочемо подякувати всім тим в нашій парафії, особливо жінкам, які вітаються з новими людьми в нашій церкві і виявляють цю дуже важливу гостинність. Деколи новоприбула людина побуде в церкві під час відправи і після відправи і йде додому сумна. Чому? Каже вона, “Навіть одна людина зі мною не привіталася. Я чулася дуже сама у вашій церкві.“

Ми також дякуємо нашим мамам за те що вони дали нам знати що вони нас люблять. Нераз чуємо як хтось скаже, “Я знаю напевно одну людину яка мене любить, А це моя мама.“ Дякуємо всім мамам, які завжди питаються своїх дітей і свого чоловіка як вони почуваються. Дякуємо вам мамам що ви так цікавитеся кожною вашою дитиною.

Закінчуючи нинішну науку хочу наголосити що не все найбільш логічний шлях є найкращий шлях. Деколи на іншій дорозі, можемо дозволити щоб Бог нас попровадив.

   

Sermon for the Sunday of the Myrrh-bearing Women 2022

 

Theme: Myrrh-bearers – women who followed their female intuition

The Sunday of the Myrrh-bearing Women and Mother’s Day sometimes fall on the same day. On such occasions the priest should say at least something about women and mothers.

In our prayers when we mention the myrrh-bearing women, their conversation is often included and is also recorded in the Bible. The myrrh-bearing women ask one another, “Who will roll away the stone for us?”

During their walk to the tomb they remember that the tomb is sealed with a large stone. This troubled them, and they began to say to one another, “Who will roll away the stone for us from the door of the tomb?” (Mark 16: 3). This is what we even heard today in the Gospels.

If it had been men who were walking to the tomb and they realized that there was the issue of the great stone at the entrance of the tomb, they would stop and immediately try to think of a way to roll the stone away. They would not bother going to the tomb without first solving this problem. Men are mostly focused on the task at hand. When a man finishes a job, he is satisfied with the successful completion of the work or task.

Women, on the other hand, tend to be more focused on relationships and try to have a good experience in different situations. When the myrrh-bearing women realized that they would have to somehow remove the stone, they did not stop, but kept walking. Why? Because they must have told themselves that even if we can’t anoint Jesus with the oils, we can spend some time with Him. They were prepared to simply visit Jesus, just as some of us visit our loved ones at the cemetery. They were willing to go even if they could not complete their task.

And because they were women, they made it to the tomb. They were also the first ones to hear from two angels that Christ had risen. They were also the first disciples to announce the resurrection of Christ. Sometimes they are called “the apostles to the apostles.”

And all this became possible because the women were not so concerned about how they would do their job, but rather were willing to visit the tomb, even if they could not do their job.

In the family, the mother usually knows much better about the feelings of her children than the father. Mom knows how each of her children feels because she is very interested about their feelings and so she asks. Dad, on the other hand, is usually more interested in knowing if each child has completed their tasks at school and at home.

Both at home and in the parish, women are more likely to approach and talk to a new person in the church. Such first meetings of new people in the church can have a decisive influence on whether a person will come to our church again or not. We want to thank all those in our parish, especially the women who greet new people in our church and show this very important hospitality. Sometimes a newcomer will stay in church during and after the service and go home sad. Why? He or she will say, “No one greeted me. I felt very alone in your church.”

We also thank our moms for letting us know that they love us. We often hear someone say, “I know for sure of one person who loves me – my mom.” Thank you to all the mothers who always ask their children and their husbands how they feel. Thank you mothers for being so interested in each of your children.

As I conclude my teaching today, I want to emphasize that not always is the most logical way the best way. Sometimes on another road, we can allow God to guide us.   

Leave a comment

0.0/5

Go to Top